Одного разу, шість років тому, я насилу прокинулась вранці і стала варити кашу. Була зима, за вікном – непроглядна темрява.
Я вартувала молоко, щоб не втекло, і дуже хотіла спати.
Потім я розбудила сина в садок, він вередував, не хотів вставати. Найбільше цього не люблю – витягувати з теплого сну, солодко сплячу дитинку.
Потім я його одягала, він хникав, не хотів одягатися, стягував колготки, потім плювався кашею, ми спізнювалися, встав чоловік, зайшов на кухню, запитав: “А є щось, крім каші, на сніданок?”
– НІ! – гаркнула я, хоча могла б швиденько наробити бутербродів. Мені не складно, але я спізнювалася, і не виспалася, і вранці взагалі не хочу готувати кулінарне розмаїття.
Потім ми одягалися, і я думала про те, якаж трудомістка ця пора року – зима. Штани одягни, потім кофту, потім куртку, потім, шарф, потім рукавиці… Уфффф.
Ми з сином вибігли на вулицю. Був якийсь сильний мороз, і у нас не завелася машина.
“Тільки цього мені не вистачало!” – подумала я і витягла чоловіка, замість сніданку, розбиратися з авто. А сама зробила йому бутерброди на сніданок, з собою, на роботу.
У підсумку, ми із запізненням, але роз’їхалися по справах.
Увечері того ж дня я готувала вечерю.
День був якийсь невдалий на роботі, мене завантажили чужими обов’язками замість звільненого співробітника. Я злилася і подумки вимовляла начальнику все, що про нього думаю.
Я чистила картоплю, включила телевізор на кухні і дивилася передачу “Давай одружимося”.
Там героїня, красива, накручена, напомаджена, шукала нареченого і розповідала свою історію.
Вона недавно переїхала до столиці, буде її підкорювати. Від першого шлюбу в неї є дитина, але вона живе з батьками в іншому місті, поки вона шукає себе в столиці. Ось коли знайде собі чоловіка, і зробить кар’єру, обов’язково забере дитину собі.
І в кінці вона сказала:
– В цілому, у мене в житті все добре, і я шукаю чоловіка, який зробить ще краще. Я хороша мама, хороша дочка, хороша людина і буду хорошою дружиною.
А ведуча запитує:
– А як ви зрозуміли, що ви хороша?
– Я не п’ю і не курю, – відповіла дівчина.
– Заслуги не можуть починатися з частки “не”. Я НЕ п’ю, НЕ курю, НЕ вбиваю, – каже ведуча. – Ви були б хорошою мамою, якби щоранку прокидалися, вночі, варили б остогидлу кашу, потім сонну дитину будили, а діти скиглять вранці, і годували б її цією кашею, розмазаною по всій кухні, потім ці горезвісні колготки, п’ять шапок і кофт на нього, шарфом замотали, і в заметіль – на санках, до садка, бігом, тому що спізнюєтеся на роботу… А дитина там, в цьому садку, майструє тюльпанчик, який подарує мамі, тому що скоро 8 березня…
Я завмерла. Я стояла спиною до телевізора, слухала, різала овочі…
Але я зрозуміла, що хтось зверху прямо зараз говорить зі мною.
Про мене. Він все знає про мене.
У мийці лежала замочена з ранку каструлька, ми спізнювалися, і я не встигла помити. А на холодильнику висів малюнок, який подарував мені сьогодні син, коли я прийшла за ним в садок…
Часто ми просто не помічаємо щастя.
Воно транзитом проходить крізь наше життя, а ми плутаємо його з буденністю і рутиною. Ця каша, ця каструля, ці колготки… Хіба про таке щастя ми мріємо?
Але ж якщо задуматися, покрутити його, повертіти в руках, заглянути з іншого ракурсу: а чим не щастя?
Мені є заради кого прокидатися раніше. І моє кухонне вікно запалюється молочним світлом кожний буденний ранок, рівно в 6.
І там, за вікном, холодно і темно, а тут, на моїй теплій кухні затишно свистить чайник, і смішна улюблена каструлька з квіточкою на бортику варить ідеальну порцію каші. І у мене є улюблений син, який не любить прокидатися вранці (а хто любить?) і чоловік, який майже завжди в гарному настрої, і робота, де мене чекають, і зобов’язання, типу ось цієї необхідності приготувати вечерю, які роблять мене щасливою.
Я кожен день щаслива, просто за рутинною забуваю це помітити!!!
Той день – дуже важливий. Я після нього трошки прозріла. Я стала помічати те, що завжди було перед очима, але я не бачила його, ніби воно приховано було пеленою внутрішнього невдоволення.
А в той день, випадковий діалог в телевізорі, ніби зірвав, як фокусник, чарівну хустку з моїх очей і я оглядаю свою стару кухню як нову і думаю: ВАУ!!!!
Бути щасливим в моменті, не дивлячись на запропоновані життям обставини – моє кредо, моя особиста релігія.
Щастя – це не обов’язково маскарад і карнавал, його потрібно навчитися помічати і цінувати, навіть якщо сьогодні воно зовсім буденне, маленьке і схоже на пузату каструльку з вівсянкою.”
